Olbia (Olvia) (greek.Óλβια-happy) – is the ancient Greek city that was founded by the Milet people in 647-646 BC on the banks of the Dnieper-Bug estuary, 50 km to the south from the modern Nikolaev.
The city of the ancient Greeks is waiting for you after 2.5 thousand years. Narrow streets and houses, temples, museum, tombs, estuary waters, - is a good recipe for happiness.
The city had gymnasium, theater, court, baths were situated ect. 33 hectares of the territory of the ancient Greek city are included to the reserve, 330 hectares of its necropolis and Berezan island, where in the VII century BC the first ancient Greek settlement appeared in the Southern Black sea areas.
The ancient city was surrounded by some Scythes tribes. Scythians-farmers lived to the south of the settlement. Pllymeds were attached to the Olbia, that were called Hellenic-Scythians by Herodotus. Alazons were to the north and north-west.
The workshop and the estates in the city’s necropolis reveal the secrets of the ordinary life of the people lived in Olbia.
Українська
Ольвія
О́львія (Óλβια — щаслива) (Сабія, пізніше Борисфеніда, ще пізніше Ольвія чи Ольвіополіс) — найважливіша грецька колонія в Нижньому Побужжі, в дельті Гіпаніса (Буга) та Борисфена (Дніпра), заснована вихідцями з Мілету в 647—646 р. до н. е.
Її політичним та економічним центром було однойменне місто, залишки якого розташовані на правому березі Бузького лиману біля с. Парутиного Очаківського району Миколаївської області.
У період свого розквіту у III ст. до н. е. площа міста становила близько 50 га.
За припущеннями, до греків тут існувало невелике скіфське поселення. Про це свідчать археологічні знахідки ліпленого посуду, бронзових дзеркал та прикрас у звіриному стилі, притаманних скіфам.
Ольвія (за греків) поділялася на гористу й долинну частини, була оточена міцними мурами й оборонними вежами, мала прямолінійне планування й була забудована критими черепицею кам'яними спорудами громадського, житлового, господарського та виробничого призначення (деякі з мозаїчними подвір'ями). Майдани й центральні вулиці, вимощені кам'яними плитами, були прикрашені статуями богів і героїв, різьбленими в камені портретами заслужених городян та мармуровими плитами з декретами управи міста-держави. В центрі гористої частини Ольвії була головна міська площа — агора, на ній — 7-кімнатний громадський будинок для культових обрядів і купецьких зібрань, стіни якого були вкриті розфарбованою штукатуркою, монументальний вівтар і штучні кам'яні водоймища як частина великої гідротехнічної споруди. Навколо агори містилися будинки державних установ, гімнасій (школа для юнацтва), театр та іподром. З півночі до агори примикав теменос (священне місце), де були храми, святилища, вівтарі, жертовники; житлові будинки споруджувалися з каменю і цегли-сирцю, найбагатші оздоблювалися колонами, фресками, мозаїками. В місті існувала розгалужена система водопроводу з труб. Навколо міста був некрополь — цвинтар. На півночі і півдні від Ольвії існували десятки городищ і неукріплених селищ грецьких переселенців та місцевого населення.
Практично місто було розташоване на двох терасах, поєднаних сходами. Нижня тераса межувала з лиманом і мала порт. Агора була на верхній терасі.
Ольвія була рабовласницькою республікою. Законодавчі органи (напр. — збори, рада) та виконавча влада (колегії архонтів, стратегів, агораномів та ін.) були в руках рабовласницької частини населення. Значного розвитку набули землеробство, скотарство, рибальство, виноградарство, якими займалися греки та вихідці з місцевих племен, що населяли городище і селища сільськогосподарської округи Ольвії. В самому місті розвивалися ремесла: металообробне, гончарне, деревообробне, каменярське, кісткорізне, прядильно-ткацьке тощо, продукцію яких збували населенню Ольвії, а також скіфам, сарматам та іншим племенам, що населяли тоді значну частину території сучасної України. В обмін на ремісничу продукцію в Ольвію надходили хліб, худоба, вовна, риба, а головне — раби. Чимало з цього ольвійські купці продавали у державах грецької метрополії, звідки вивозили вино, маслинову олію, високоякісний посуд, тканини, прикраси, твори мистецтва тощо. Для потреб внутрішньої і зовнішньої торгівлі Ольвія випускала свою монету — здебільшого мідну і срібну, рідше золоту. Населення Ольвії підтримувало зв'язки з Афінами, Корінфом, Родосом, Пергамом, Александрією та Малою Азією.
Після встановлення в 40-х рр. 5 ст. до н. е. скіфського протекторату над містом склад населення поповнився за рахунок скіфів. У місті було побудовано палац скіфського царя Скіла. Місто у 5 ст. до н. е. відвідав грецький історик Геродот. Він свідчив, що греки і скіфи брали шлюби між собою. Навіть скіфський цар Скіл узяв шлюб з місцевою грекинею, сам знав давньогрецьку мову.
В 5 ст. до н. е. Ольвія мала договір про ісополітію (подвійне громадянство) з Мілетом. Входила до складу Першого Афінського морського союзу.
В період між 6 — 4 ст. до н. е. Ольвія встановила тісні торгівельні стосунки з материковою Грецією, грецькими містами у Малій Азії та у Північному Єгипті. Про це свідчать вироби з теракоти, розфарбовані вази, ювелірні вироби з поселень на островах Родос,Самос,Хіос, з Коринфу та Клазомен. В Ольвії знайдені рідкісні вази з алебастру, які виробляли в грецькому місті Навкратіс в Північному Єгипті. З Афін сюди привозили скульптури, архітектурні деталі (бо поряд з Ольвією не було покладів природного каменю), кераміку з чорнофігурним вазописом. Теракотові карнизи з яскравим розфарбуванням привезені з міста Мілет. Ця частина археологічних здобутків ще в 19 ст. передана в Імператорський Ермітаж.
О́львія (Óλβια — щаслива) (Сабія, пізніше Борисфеніда, ще пізніше Ольвія чи Ольвіополіс) — найважливіша грецька колонія в Нижньому Побужжі, в дельті Гіпаніса (Буга) та Борисфена (Дніпра), заснована вихідцями з Мілету в 647—646 р. до н. е.
Її політичним та економічним центром було однойменне місто, залишки якого розташовані на правому березі Бузького лиману біля с. Парутиного Очаківського району Миколаївської області.
У період свого розквіту у III ст. до н. е. площа міста становила близько 50 га.
За припущеннями, до греків тут існувало невелике скіфське поселення. Про це свідчать археологічні знахідки ліпленого посуду, бронзових дзеркал та прикрас у звіриному стилі, притаманних скіфам.
Ольвія (за греків) поділялася на гористу й долинну частини, була оточена міцними мурами й оборонними вежами, мала прямолінійне планування й була забудована критими черепицею кам'яними спорудами громадського, житлового, господарського та виробничого призначення (деякі з мозаїчними подвір'ями). Майдани й центральні вулиці, вимощені кам'яними плитами, були прикрашені статуями богів і героїв, різьбленими в камені портретами заслужених городян та мармуровими плитами з декретами управи міста-держави. В центрі гористої частини Ольвії була головна міська площа — агора, на ній — 7-кімнатний громадський будинок для культових обрядів і купецьких зібрань, стіни якого були вкриті розфарбованою штукатуркою, монументальний вівтар і штучні кам'яні водоймища як частина великої гідротехнічної споруди. Навколо агори містилися будинки державних установ, гімнасій (школа для юнацтва), театр та іподром. З півночі до агори примикав теменос (священне місце), де були храми, святилища, вівтарі, жертовники; житлові будинки споруджувалися з каменю і цегли-сирцю, найбагатші оздоблювалися колонами, фресками, мозаїками. В місті існувала розгалужена система водопроводу з труб. Навколо міста був некрополь — цвинтар. На півночі і півдні від Ольвії існували десятки городищ і неукріплених селищ грецьких переселенців та місцевого населення.
Практично місто було розташоване на двох терасах, поєднаних сходами. Нижня тераса межувала з лиманом і мала порт. Агора була на верхній терасі.
Ольвія була рабовласницькою республікою. Законодавчі органи (напр. — збори, рада) та виконавча влада (колегії архонтів, стратегів, агораномів та ін.) були в руках рабовласницької частини населення. Значного розвитку набули землеробство, скотарство, рибальство, виноградарство, якими займалися греки та вихідці з місцевих племен, що населяли городище і селища сільськогосподарської округи Ольвії. В самому місті розвивалися ремесла: металообробне, гончарне, деревообробне, каменярське, кісткорізне, прядильно-ткацьке тощо, продукцію яких збували населенню Ольвії, а також скіфам, сарматам та іншим племенам, що населяли тоді значну частину території сучасної України. В обмін на ремісничу продукцію в Ольвію надходили хліб, худоба, вовна, риба, а головне — раби. Чимало з цього ольвійські купці продавали у державах грецької метрополії, звідки вивозили вино, маслинову олію, високоякісний посуд, тканини, прикраси, твори мистецтва тощо. Для потреб внутрішньої і зовнішньої торгівлі Ольвія випускала свою монету — здебільшого мідну і срібну, рідше золоту. Населення Ольвії підтримувало зв'язки з Афінами, Корінфом, Родосом, Пергамом, Александрією та Малою Азією.
Після встановлення в 40-х рр. 5 ст. до н. е. скіфського протекторату над містом склад населення поповнився за рахунок скіфів. У місті було побудовано палац скіфського царя Скіла. Місто у 5 ст. до н. е. відвідав грецький історик Геродот. Він свідчив, що греки і скіфи брали шлюби між собою. Навіть скіфський цар Скіл узяв шлюб з місцевою грекинею, сам знав давньогрецьку мову.
В 5 ст. до н. е. Ольвія мала договір про ісополітію (подвійне громадянство) з Мілетом. Входила до складу Першого Афінського морського союзу.
В період між 6 — 4 ст. до н. е. Ольвія встановила тісні торгівельні стосунки з материковою Грецією, грецькими містами у Малій Азії та у Північному Єгипті. Про це свідчать вироби з теракоти, розфарбовані вази, ювелірні вироби з поселень на островах Родос,Самос,Хіос, з Коринфу та Клазомен. В Ольвії знайдені рідкісні вази з алебастру, які виробляли в грецькому місті Навкратіс в Північному Єгипті. З Афін сюди привозили скульптури, архітектурні деталі (бо поряд з Ольвією не було покладів природного каменю), кераміку з чорнофігурним вазописом. Теракотові карнизи з яскравим розфарбуванням привезені з міста Мілет. Ця частина археологічних здобутків ще в 19 ст. передана в Імператорський Ермітаж.
History
Founded in the early 6th century BC by Greek settlers from Miletus and other Ionian cities, Olbia soon became a prominent trading center on the northern Black Sea coast.
.jpg)
The Greek colony was highly important commercially and endured for a millennium. The first evidence of Greek settlement at the site comes from Berezan Island where pottery has been found dating from the late 7th century. It is possible that it had been the site of an earlier native settlement and may even have been a peninsular rather than an island in antiquity. It is not thought that the Berezan town survived until the 5th century BCE when it was either absorbed into the growing Olbian settlement on the mainland.
During the 5th century BCE, the colony was visited by Herodotus, who provides our best description of the city and its inhabitants from antiquity.
It produced distinctive cast bronze money during the 5th century BCE in both the form of circular tokens with Gorgon heads and unique coins in the shape of leaping dolphins. These are unusual considering the struck, round coins common in the Greek world. This form of money is said to have originated from sacrificial tokens used in the Temple of Apollo Delphinios.
Martin Litchfield West speculates that early Greek religion, especially the Orphic Mysteries, was heavily influenced by Central Asian shamanistic practices. A significant amount of Orphic graffiti unearthed in Olbia seems to testify that the colony was one major point of contact.
After the town adopted a democratic constitution, its relations with Miletus were regulated by a treaty, which allowed both states to coordinate their operations against Alexander the Great's general Zopyrion in the 4th century BCE. By the end of the 3rd century, the town declined economically and accepted the overlordship of King Skilurus of Scythia. It flourished under Mithridates Eupator but was sacked by the Getae under Burebista, a catastrophe which brought Olbia's economic prominence to an abrupt end.
Having lost two-thirds of its settled area, Olbia was restored by the Romans, albeit on a small scale and probably with a largely barbarian population. Dio of Prusa visited the town and described it in his Borysthenic Discourse (the town was often called Borysthenes, after the river).
The settlement, incorporated into the Roman province of Lower Moesia, was eventually abandoned in the 4th century CE, when it was burnt at least twice in the course of the so-called Gothic (or Scythian) wars.
Having lost two-thirds of its settled area, Olbia was restored by the Romans, albeit on a small scale and probably with a largely barbarian population. Dio of Prusa visited the town and described it in his Borysthenic Discourse (the town was often called Borysthenes, after the river).
The settlement, incorporated into the Roman province of Lower Moesia, was eventually abandoned in the 4th century CE, when it was burnt at least twice in the course of the so-called Gothic (or Scythian) wars.
Description
The remains of Olbia reflect a prosperous and well-planned city. It was built in a triangular shape along a north–south axis.
The lower town, the area initially settled by the Greek colonists, was located along the estuary and was well suited for port facilities. With Olbia's rapid growth, the settlement expanded to an upper town on the adjacent bluffs. The main square, or agora, was situated precisely in the middle of the city, with the principal civic structures, a gymnasium, a theater, a hippodrome, and a temple complex nearby. The city is laid out on an orthogonal grid typical of Greek (Miletian) colonial cities, with a main thoroughfare running the length of the upper town. Statues of gods, heroes, and prominent civic figures lined the main streets. Streets and a stairway connected the upper and lower towns.
Coin with the shape of an arrow from Pontic Olbia. 7-th -5th Century
Aqueducts supplied the city with water, though cisterns finished with waterproof plaster were also numerous. The apogee of building technique came in the 5th to 4th century BC, with carefully laid masonry walls, often rusticated for effect. Stone basements and ground stories topped with one story (or sometimes two) in mud brick were common throughout all periods. Public buildings and wealthy homes were further enhanced with columns and capitals of the Ionic and Doric orders, and other architectural ornaments which developed a specific regional character.
Monuments
Ruins of the city
Theater ruins
Ancient road
Gymnasium
Court House
Artifacts from Olbia can be found in Saint Petersburg's Hermitage, Moscow's Museum of History, Kyiv's National Museum of the History of Ukraine, the Odesa Archeological Museum, the Mykolaiv Regional Studies Museum, the Kherson Regional Museum, and a number of Western European and North American museums.
Ancient Greek inscription from the city of Pontic Olbia or Borysthenes
Ancient Greek inscription from the city of Pontic Olbia or Borysthenes
Olbia Pontica and the “Olbian Muse” online book HERE
Δεν υπάρχουν σχόλια:
Δημοσίευση σχολίου